Історія справи

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

9 червня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоКривенка В.В.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради (далі - Міськрада) про скасування рішення,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міськради про скасування рішення від 9 жовтня 2013 року № 3929-VІ про надання дозволу громадянам на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у м. Одесі (далі - рішення № 3929-VІ).

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1. зазначив, що вказаним рішенням йому відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у м. Одесі через те, що його заява не відповідає вимогам статті 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК). Позивач вважає таке рішення протиправним, оскільки на час його звернення до міської ради заява відповідала вимогам вказаної норми закону.

Суди встановили, що ОСОБА_1. має статус дитини війни. 13 липня 2007 року він звернувся із заявою до Міськради, в якій просив виконати першочерговий відвід земельних ділянок для житлового індивідуального будівництва на 0,1 га, ведення садівництва на 0,12 га та ведення городництва на 0,12 га.

Пунктом 3 рішення № 3929-VІ відмовлено у наданні дозволу громадянам на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у м. Одесі згідно з переліком (додаток до рішення № 2), у тому числі й позивачу (пункт 5.5 додатка до рішення № 2). У рішенні № 3929-VІ Міськрада посилається на невідповідність заяв статті 118 ЗК, а саме: в клопотанні не вказано площу земельної ділянки та її цільове призначення, немає графічних матеріалів, на яких зображено бажане місце розташування земельної ділянки.

Малиновський районний суд міста Одеси постановою від 25 лютого 2014 року позов ОСОБА_1. задовольнив повністю, скасувавши рішення № 3929-VІ.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки ОСОБА_1. звернувся до Міськради із заявою щодо відведення земельних ділянок у липні 2007 року, коли редакцією статті 118 ЗК не було передбачено вимогу щодо надання особою, котра бажає отримати у власність або користування земельну ділянку, графічних матеріалів, на яких зображене бажане місце розташування земельної ділянки та її орієнтовні розміри, то рішення Міськради про відмову у наданні дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок не відповідає вимогам статті 118 ЗК у редакції, чинній на час звернення ОСОБА_1. із заявою.

Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 10 червня 2014 року скасував постанову місцевого суду та прийняв нову - про часткове задоволення позовних вимог: скасував рішення № 3929-VІ в частині відмови у наданні дозволу ОСОБА_1 на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у м. Одесі.

Своє рішення суд апеляційної інстанції обґрунтував тим, що рішення № 3929-VІ стосується не лише ОСОБА_1., а ще 206 громадян, які його не оскаржували.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 27 листопада 2014 року касаційну скаргу Міськради залишив без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2014 року - без змін.

Не погоджуючись з ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27 листопада 2014 року, представник Міськради Поповська Інна Петрівна звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах. Просить ухвалу Вищого адміністративного суду України у цій справі скасувати.

На підтвердження неоднакового застосування касаційним судом норм матеріального права заявник додала ухвалу Вищого адміністративного суду України від 18 грудня 2014 року (справа № К/800/44487/14), у якій касаційний суд у подібних правовідносинах дійшов висновку, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявою для отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність. При цьому відповідно до вимог статті 118 ЗК до заяви додаються викопіювання, геодезична підоснова або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

Натомість у справі, що розглядається, касаційний суд, погодившись із висновками судів передніх інстанцій про задоволення позову ОСОБА_1., дійшов висновку, що Міськрада помилково застосувала до спірних правовідносин положення частини шостої статті 118 ЗК у редакції з 5 листопада 2009 року, оскільки попередня редакція цієї норми закону не передбачала вимогу щодо надання особою, котра бажає отримати у власність або користування земельну ділянку, графічних матеріалів, на яких зображене бажане місце розташування земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції статті 118 ЗК, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У статті 58 Конституції України зазначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

На час звернення позивача із заявою до Міськради частиною шостою статті 118 ЗК було передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.

Як установили суди попередніх інстанцій, з висновками яких погодився й суд касаційної інстанції, ОСОБА_1., звертаючись до Міськради із відповідною заявою, вказані вимоги закону виконав.

За таких обставин колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що суд касаційної інстанції правильно застосував норми матеріального права до встановлених у справі обставин, тому у задоволенні заяви представника Міськради Поповської І.П. слід відмовити.

Керуючись підпунктом 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви представника Одеської міської ради Поповської Інни Петрівни відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. КривенкоСудді: О.Ф. Волков М.І. Гриців О.А. Коротких О.В. Кривенда В.Л. Маринченко П.В. Панталієнко О.Б. Прокопенко І.Л. Самсін О.О. Терлецький